Что я знаю об этом здании.
"
Відомо про споруду вкрай мало. Звів маєток один з братів Григорчів, які мали своє чималеньке обійстя у сусідньому Карапчеві. Виходячи з архітектури, це сталося ніяк не раніше самісенького кінця ХІХ ст. (я б навіть ставила на початок ХХ ст.). За місцевими переказами, пан був досить закритою, не публічною особою. Тому й місце - подалі від села і дороги, тому й парк з усіх боків, а з заходу садибу захищала перша лінія оборони: каскад ставків. На одному з них, зараз висушеному, футбольне поле. Інший став знаходиться у приватній власності.
Відлюдькуватий - але й толерантний, тихий, вихований, добрий. Інтелігент. У 1940 р. емігрував в Румунію, та за рік повернувся - разом із війною. Маєток був розграбований, худобу теж розібрали селяни. Після закінчення війни Григорча покинув Просикуряни назавжди.
Господарством займався виключно управитель маєтку. Під час жнив і збору врожаю працювати сюди приїздили мешканці гірських районів. Їх поселяли, годували, платили їм зерном. Місцевим мешканцям григорча дарував худобу, яка навіть утримувалася у панських хлівах - селяни лише ходили туди її доїти (інформація з районки "Новий День" № 25 від 22 червня 2012 р.). Якийсь час вже за радянської влади тут ще мешкав нащадок роду, Раду Григорча. А в 1954 р. в маєток перемістилося СПТУ № 22. Колишні конюшні переобладнали під майстерні. На першому поверсі палацу були навчальні аудиторії, на другому - гуртожиток. Перші 360 курсантів (чомусь їх називали саме курсантами) почали тут своє навчання у вересні 1955 р.